Як запобігти вигоранню

Життя без конфліктів – це ілюзія.

Як замінити токсичні фрази

Психологія дитячого малюнку

Попередження проявів насильства та булінгу

Батькам майбутніх першокласників

Різниця між рукою дитини дошкільного віку  і рукою семирічного (праворуч)? Батьки цікавляться, чому їхня дитина дошкільного віку не вміє нормально писати, адже їй скоро в школу. Ось причина! ЇЇ руки ще розвиваються і не повністю сформовані. Письмо - дуже складний вид діяльності. Не поспішайте!

Завдання для швидкої та ефективної підготовки руки вашого дошкільника до письма – це звичайнісінькі для будь-якої дитини заняття, вправи:

Пальчикова гімнастика – зарядка для пальчиків. Вона тренує моторику і зміцнює дрібні м’язи на пальцях малюка. Впливає добре на розвиток мовних, творчих здібностей. А ще це просто і весело.

Ліплення – заняття, яке зміцнює пальці, кисть руки, розвиває посидючість, фантазію, креативне мислення. Ліпити, в рівній мірі, корисно з пластиліну, тіста, глини.

Плетіння з намистин і інші заняття з дрібними деталями – добре розвиває дрібні м’язи на пальцях рук. Перевага даної вправи – можливість розвивати відразу при дошкільній підготовці руки дитини і готувати їх до письма і навчання рахунку.

Вирізання – добре зміцнює руку. Приборкавши ножиці, малюк впевнено візьметься за ручку і олівець.

Розфарбовування. Таке заняття на підготовку руки до письма підходить для маленьких дітей 3 і 4 років, старших дошкільнят 5, 6, 7 років. Його користь: вчить правильно тримати пишучий інструмент, розвиває окомір (здатність бачити кордони), розвиває всі групи м’язів, які беруть участь в роботі.

Взагалі, будь-який тип рукоділля або прикладної творчості є вправою для ефективного розвитку дрібної моторики у дітей, а також підготовки рук до письма.

Коли вони фізично розвинуться, то будуть готові писати!

10 психологічних проблем дитини, які провокує поведінка батьків

ХІМІЯ МОЗКУ: ВІД ЧОГО ЗАЛЕЖИТЬ ВАШ НАСТРІЙ

Емоції з’явились в ході еволюції не для того, щоб ви весь час були щасливі, а щоб мотивувати вас на дії, які спрямовані на виживання. Давайте розбиратися, які гормони за які емоції відповідають.

Дофамін викликає у вас приємне відчуття збудження, коли ви знаходите новий спосіб задовольнити будь-яку потребу. Виробляючи дофамін, мозок подає сигнал, що перемога вже близько. Це приємне відчуття мотивує вас докладати зусиль, щоб досягнути цілі. Під дією дофаміну виникають нові нейронні зв'язки, завдяки яким ви знову відчуваєте приємні емоції, коли стикаєтесь з схожою ситуацією. Обираючи кроки, які спрямовані на задоволення потреб, ви відчуваєте радість завдяки дії дофаміну.

Серотонін починає вироблятись, коли ви відчуваєте свою соціальну значимість. Серотонін викликає у вас позитивні емоції, коли ви утверджуєтеся у суспільстві. Для того, щоб вижити нашим пращурам потрібно було відстоювати свій соціальний статус і при цьому не конфліктувати. Тому, нам дістався мозок, який змушує нас завжди порівнювати себе з іншими людьми і почуватися гордими, коли ми досягаємо високого соціального статусу.

Ендорфін

Ендорфін утворюється у відповідь на больові відчуття. Він маскує біль на декілька хвилин для того, щоб поранений звір, зміг дістатися до безпечного місця. Після чого він перестає вироблятися, тому що біль - це цінна інформація. Еволюція нагородила вас ендорфіном для надзвичайних ситуацій, а не для того, щоб ви завдавали собі болю. На щастя, сміх та фізкультура стимулюють синтез цього гормону.

Окситоцин

Гормон довіри дозволяє вам відчувати себе в безпеці серед інших людей. Окситоцин виробляється, коли ми будуємо довірливі відносини з іншими людьми, а також під час дотиків. Він мотивує ссавців об'єднуватись в групи заради безпеки. Під впливом окситоцина формуються нові нейронні зв'язки і результаті ми більше довіряємо оточуючим. Наш мозок приймає безпечні рішення, коли нас саме нагородити цим приємним відчуттям, так як довіра до всіх не сприяє виживанню.

Кортизол

Попереджає вас про потенційні небезпеки. Кортизол спрямовує вашу увагу на внутрішню і зовнішню небезпеку. Відчуття тривоги або страху мотивує вас діяти швидко, щоб знищити небезпеку. Кожен сплеск кортизолу створює нейронні зв'язки, через які негативні емоції почнуть "включатись" швидше в подібних ситуаціях в майбутньому. Кортизол синтезується і тоді, коли ви відчуваєте розчарування. Якщо вам не вдається отримати бажане, кортизол попереджає вас: "Припиніть витрачати енергію на безрезультатні спроби".

Мієлін

Будує нейронні супермагістралі. Деякі з ваших нейронних шляхів проводять електричність на дуже великій швидкості, оскільки покриті мієліном. Ось чому деякі думки і поведінкові реакції стають автоматичними. Максимум мієліну виробляється до 8 років і в період статевого дозрівання, саме тому, ми схильні бачити світ через призму отриманого досвіду з дитинства.

Робота мозку ссавців

(лімбічної системи) грунтується на двох принципах:

1) Турбота про виживання ваших генів.

2) Покладається на нейронні зв'язки, сформовані на основі отриманого досвіду.

Детальніше про хімію мозку і настрою - у книгах Лоретти Граціано Бройнінг "Гормоны счастья " та "Управляй гормонами счастья"

Психологічний супровід ГПД

ДОБРОТА ЛИНЕ ВІД СЕРЦЯ

З учнями СЗОШ І-ІІІст N9, які відвідують ГПД, було проведено цикл ПСИХОЛОГІЧНИХ ПРАКТИКУМІВ «ДОБРОТА ЛИНЕ ВІД СЕРЦЯ". Роботу було організовано з метою формування емоційного інтелекту учнів; розвитку емпатії, толерантності; виховання культури поведінки та ввічливості.

Учні вчилися аналізувати вчинки та ситуації, ділилися своїми думками, щодо проявів турботи, співчуття та взаємодопомоги. В ході практичних вправ розпізнавали емоції та співвідносили їх зі своїм емоційним станом. Вчилися висловлювати свої думки та поважати думку інших. Дізналися про те, що доброта – якість, яку цінували завжди, що в  світі існує неофіційне свято ДЕНЬ СПОНТАННОГО ПРОЯВУ ДОБРОТИ, яке припадає на 17 лютого.

Народна мудрість говорить: «Життя дано на добрі справи»… Тож цінуйте життя, радійте кожному дню та творіть добро)))

Виховання й темперамент дитини

Темперамент дитини ми не вибираємо – з ним вона народжується й у процесі виховання він практично не зазнає жодних змін. Єдине, що ми можемо зробити, це «оформити» його – оточити неповторною індивідуальністю нашої дитини. Відповідно до темпераменту малюка та для успішної взаємодії з ним батькам належить підібрати (для себе) певну модель поведінки.

Темперамент – це результат вищої нервової діяльності, який характеризується певним співвідношенням двох основних процесів: збудження й гальмування, є переважаючим способом реагування організму на зовнішні подразники й найважливішим структурним компонентом особистості. У процесі виховання кожний тип темпераменту вимагає індивідуального підходу.

Розрізняють чотири основних типи темпераменту: сангвінік, меланхолік, холерик і флегматик. Кожний з них пов'язаний з певними ознаками, що характеризують нервову систему людини, і має специфічний тільки для себе спосіб реагування.

Сангвініки – це сильний, урівноважений і рухливий тип темпераменту.

Сангвінік має високу опірність до втоми і стійкість до труднощів, легко вчиться, продуктивний у своїй діяльності та швидко пристосовується до навколишнього середовища, розмовляє швидко, частіше плавно, голосно. Дитина, яка має у своєму арсеналі такий «інструментарій», неодмінно буде веселою, товариською, компанійською – її емоції завжди проявляються в поведінці, вона легко забуває пережиті неприємні моменти (не «затримується» на них). Такий тип темпераменту у процесі виховання не створює складнощів. Однак у разі виникнення труднощів сангвінік може відступити від прийнятих раніше принципів (правил), може проявляти непостійність і мінливість почуттів та інтересів. Виховання дитини з таким типом темпераменту в першу чергу полягає у зміцненні волі, завзятості й витривалості, а також у навчанні того, що приймати рішення необхідно з великою розсудливістю й обережністю.

Меланхоліки – слабкий, неврівноважений, інертний тип темпераменту.

Меланхолік має низьку опірність до втоми й важких життєвих ситуацій, а також малу рухливість. Така дитина легко набуває комплексів, через що стає пасивною й апатичною. Надає великого значення всьому, що її так чи інакше стосується, усюди бачить труднощі та привід для побоювання. Прийняття рішення для неї коштує величезних зусиль – навіть якщо це найменше й незначне рішення. А якщо вона все-таки зважилась, то витрачає на цей процес так багато енергії, що на сам учинок часто вже не має сил. Меланхолік важко адаптується до навколишнього середовища, недовірливий, сповнений страхів, сумнівів, ухиляється від спілкування (за типом одинака або відлюдника). Він вразливий і чутливий. Виховання такої дитини має певні труднощі. Вимагає від батьків і вихователів величезної поблажливості, делікатності та м'якості у спілкуванні, а також створення атмосфери довіри. Дитину з таким типом темпераменту треба підтримувати, стимулювати, заохочувати й мотивувати на дію, допомагати у прийнятті рішень (але не вирішувати за неї!). Від природи меланхолік сором'язливий, уникає суспільства, йому необхідно допомогти в подоланні такого становища – допомогти знайти комфортне коло спілкування (таке, де його не будуть принижувати). При вихованні меланхоліка слід звертати особливу увагу на його сильні сторони й переваги і робити акцент навіть на найменших успіхах.

Холерики – сильний, неврівноважений, рухливий тип темпераменту.

Холерику властиві висока опірність до втоми та стресу, але в той же час брак емоційної врівноваженості. Має дуже жваву, енергійну вдачу. Різкий, запальний, але швидко повертається до спокійного стану, учиться посередньо, важко адаптується до навколишнього середовища. Розмовляє голосно, жести нервові й неточні. Холерик наполегливо прагне до мети й може домагатися швидких результатів, якщо справа потенційно успішна, а кінцевий результат йому особливо цікавий. Виховання пов'язане із труднощами. Коли він зустрічає протест чи опір, стає агресивним. Виховання дитини з таким типом темпераменту повинно зосереджуватись на розсудливості й розважливості, які йому завжди необхідно задіяти, перш ніж приймати рішення, адже вони у нього зазвичай імпульсивні та не обдумані. Виховання також повинно фокусуватись на гальмуванні швидкості його реакцій. Ураховуючи схильність холериків до егоїзму й честолюбства, важливою є також зміна владного ставлення до оточення, необхідно навчити таку дитину враховувати потреби інших людей. При цьому у стосунках навіть з найменшим холериком слід уникати використання насильства й застосування сили, оскільки це пробуджує в ньому агресію та породжує бунт. А при сильному ударі він навіть може дати здачі. У цьому випадку краще звернутись до його доброї волі та амбіцій.

Флегматики – сильний, урівноважений та інертний тип темпераменту.

Флегматик має високу опірність до втоми, емоційно врівноважений і стабільний, але реакції, швидше за все, повільні, тому в нього практично не буває емоційних спалахів і необдуманих учинків. Навчається легко, не має труднощів з адаптацією до навколишнього середовища. Його мова повільна, монотонна, бідна на образи й жести. Дитина зазвичай весела, що не створює труднощів у процесі виховання. Через свою повільність може справляти враження ледачого, але це всього лише ілюзія, якій не варто піддаватись. Він працьовитий, добросовісний, як учень старанний і відповідальний. Доручену справу зазвичай доводить до кінця. Такій дитині необхідно допомогти в розширенні інтересів, оскільки вона схильна зосереджуватись тільки на одній вибраній темі.

Звісно, варто враховувати, що чисті типи темпераменту практично не зустрічаються (вкрай рідко). Найчастіше ми маємо справу зі змішаними типами з явним переважанням одного з них.

Знання особливостей характеру дитини, її способів реагування дозволяє батькам більш грамотно використовувати індивідуальні методи виховання й уникати багатьох болючих виховних помилок.

ВПЛИВ СІМ’Ї НА АДАПТАЦІЮ ПІДЛІТКІВ

Сім’я має особливий вплив на формування соціально-психологічної адаптації підлітків.

Адже саме в підлітковому віці, коли найінтенсивніше відбувається розвиток самосвідомості, батьківське ставлення набуває вирішального значення для становлення й закріплення САМООЦІНКИ та образу «Я».

Від того, як батьки сприймають і розуміють підлітка, його потреби, інтереси, психологічні стани та переживання, а отже, відповідно і взаємодіють з ним, залежить сприймання та оцінювання підлітком себе, формування позитивного чи негативного образу «Я», прийняття чи неприйняття своєї особистості.

Дослідження показали, що сімейні взаємини мають значний вплив на вольовий розвиток у підлітковому віці. В умовах тривалих конфліктів або побутових проблем в сім’ї морально-вольова сфера дитини травмується. Дослідження дітей із стабільних сімей довело, що більшість дітей мала позитивну вольову спрямованість. У НЕСТАБІЛЬНИХ сім’ях було виявлено всього 13 % учнів із позитивно орієнтованою і відносно розвинутою волею. 97 % респондентів мали відхилення в спрямованості і ступені вольового розвитку, при цьому 30 % із них мали негативно спрямовану сильну волю і 20 % — негативно спрямовану слабку волю.

У 89,4 % підлітків із сімей із дезорганізованими стосунками зафіксовано почуття страху, відсутність навичок культури спілкування, спостерігається озлобленість, суперечність інтересів, у 58,7 % респондентів — сором за батьків і т. ін. Аналізуючи мотивацію навчання, показники успішності, було помічено, що 57,6 % підлітків із таких сімей систематично порушують дисципліну в школі, 91,7 % не проявляють стійкого інтересу до навчання та суспільної діяльності.

Соціологи, наприклад, вважають, що там, де в сім’ї здорова обстановка, шанси на виникнення у дитини антисоціальних нахилів можна визначити як 3 із 100. У тих же випадках, де домашні умови незадовільні, шанси зростають до 98 із 100. Відомий психолог О. М. Леонтьєв вважав підлітковий період другим (після дошкільного) народженням особистості. Його ознакою є досить високий рівень самостійності, здатності до самовдосконалення й самовиховання, регулювання своєї діяльності на основі поставленої мети. Істотним моментом формування системи саморегуляції поведінки, стосунків з оточенням у підлітковому віці є інтенсивний розвиток й упорядкування ціннісних орієнтацій, які постають як узагальнена характеристика і показник реального становлення особистості. Наявність розуміння з боку батьків, на думку підлітків, є найважливішою умовою гарних стосунків між батьками і дітьми. І, навпаки, нерозуміння посідає перше місце у виникненні конфліктів між ними.

Отже, стосунки між батьками і дітьми впливають на емоційний стан дитини, формування внутрішнього світу і, загалом, на соціально-психологічну адаптацію підлітків. Соціально-психологічна адаптація підлітків прямо залежить від характеру міжособистісної взаємодії в сім’ї, де батьки і діти є активними сторонами. Таким чином, у загальному комплексі факторів, які впливають на формування особистості, найвизначнішим є характер взаємин у родині.

До вашої уваги деякі ознаки наявності проблем по відношенню до навчання:

Підлітку нецікаві шкільні предмети.

Він часто критикує викладачів.

У нього не виходить вчасно вставати вранці.

Він забуває записувати завдання.

Він забуває здавати письмові завдання, навіть якщо вони зроблені.

Він не виконує завдання по пропущених уроках.

Він погано поводиться на уроках і регулярно отримує зауваження.

Він не бере участь в житті класу.

Він відпрошується з уроків, скаржачись на погане самопочуття.

Він часто відчуває себе утомленим і може заснути на уроці.

І, якщо  хоча б три з цих проблем виявляються протягом декількох тижнів, необхідно реагувати миттєво і звертатися за допомогою до класного керівника, вчителів-предметників та шкільного психолога.

Запам’ятайте слова Гьоте: “У підлітковому віці багато людських чеснот виявляються в диватствах та імпульсивних вчинках”

З ПОВАГОЮ ТЮРІНА І.Г.